Зірки, свасті, безкінечники. Українська писанка – не просто великодній атрибут, а справжнє зашифроване послання.
Дніпровська майстриня Наталія Лавринець розповіла кореспонденту MistoNews про древні сенси, закодовані в орнаментах, і показала, як із звичайного курячого яйця народжується оберіг.
«Займатися писанкарством я почала більше десяти років тому, — згадує майстриня. — У той час я водила свою дочку до палацу творчості дітей та юнацтва, де вона займалася у гуртку. І от одного разу, десь під Великдень, діти малювали писанки. Я зацікавилась і вирішила спробувати. Так створила свою першу писанку. Згодом я почала вивчати знаки».
Писанка – це письмо знаками. Це закодована молитва до Бога, до Всесвіту. Коли я пізнала силу тих знаків, то зрозуміла, що писанкарство — моє покликання.
Майстриня розказала, як створюється традиційна писанка. Для початку треба взяти яйце, з якого попередньо витягується вміст. Для того, щоб малюнок вийшов гарним, намічаємо майбутній орнамент олівцем. Залежно від того, який візерунок будемо створювати, яйце ділимо на кілька частин-секторів. У нашому випадку – це чотири частини.
Коли орнамент намічено, майстриня бере спеціальний інструмент – писачок з воском і, періодично підносячи його до свічки, наносить на яйце візерунки. «Можна взяти вощину, можна свічку, але обов’язково воскову. Іноді я фарбую віск у чорний колір, щоби було добре видно те, що малюю», — ділиться секретом писанкарка.
«Вогонь добре заспокоює, дозволяє сконцентруватися на тому, що хочеш зобразити. Створення візерунку – ніби священнодійство. Тому написати писанку, коли відволікаєшся і багато розмовляєш, не вийде. Писанка любить тишу», — говорить майстриня.
Вкрита восковим узором писанка опускається у фарбу. Перед цим важливо закрити воском дірочки, що лишилися від видування. Зараз існують різноманітні пігменти. Наприклад, аніліновий фарбник. Але раніше наші предки використовували природні матеріали – цибулиння, соки і відвари різних трав. Після фарбування яйце обережно витирають серветкою.
З пофарбованої писанки знімається віск. Але перед цим обов’язково треба відкрити усі закриті воском дірочки. Яйце обережно тримають над вогнем, віск плавиться – і з’являється візерунок. «Так народжується писанка», — говорить майстриня.
Олень – містична тварина, яка, як вважали наші предки, може ввійти у потойбіччя. На своїх рогах олень несе сонце, а ходити він може і по землі, і під землею, і над нею. Раніше вірили, що ця тварина має зв’язок з душами пращурів. Оленя малюють, коли хочуть побажати людині захисту.
«Чому в Україні збереглася писанка? Бо в нас не можна було надто змінювати малюнок, узори лишалися незмінними із покоління у покоління. А, наприклад, в інших країнах писанка з часом стала просто декоративним яйцем. У нас же це — письмо, яке читається», — каже Наталія.
«Коли людина хоче написати писанку, то підсвідомо обирає той знак, який на даний час для неї є найважливішим і відповідає за ту сферу життя, що найбільше потребує допомоги або якихось змін», — упевнена майстриня.
«Кожен знак має свою силу і значення. Не менш важливим є і колір, який вибере людина», — говорить писанкарка.
Квіти символізують людський розквіт – фізичний і духовний.
Хвилясті лінії-безкінечники – це захист розквіту. Зелене листя – символ того, що на людину чекає щось нове у житті. Жовтий означає добробут. А білий для того, щоби все було під благословенням господнім.
Предки вірили, що пташки, злітаючи високо-високо, наближаються до Бога. Так вони можуть розповісти йому і ангелам усі наші бажання. Також птахи символізують благу вість, гарну новину.
Майстриня створює узори і на яйцях страуса, вдаючись до способу травлення. «Ця робота – у трипільському стилі. Тут і берегиня, і свастика, безкінечник-захисник, і божа ручка», — розказує авторка.
Писанка з жовтою китицею і трикутниками (у центрі) має назву «Вовчі зуби». Символізує захист. Тут закодований образ Богородиці, а також є свастика, що значить щастя. Трикутники означають сім’ю. Червоне – то краса, енергія життя, жовте – добробут, чорне – прихований потенціал, який нам треба розкрити. Чоловіче виходить у жіноче, а жіноче – у чоловіче. Ця писанка багатопланова. Основне її призначення – створити потужний захист для нашого щастя.
Для Придніпров’я, за словами майстрині, характерні зображення квіток, рослинні мотиви. Із кольорів переважають зелений, червоний, жовтий, теракотово-коричневий. А от чорного в нашому регіоні майже не використовували, бо його отримати було дуже клопітно. Самі ж орнаменти – крупні, виразні.
Майстриня не тільки створює писанки, але і знайомить із цим стародавнім мистецтвом інших. «Дітей я починаю навчати старовинним візерункам, адже всі знаки уже вивірені віками», — каже писанкарка.
«Часом мене учні запитують, так коли ж можна буде намалювати котиків чи собачок на писанці. А я відповідаю, що після трьохсотої писанки (посміхається). З часом діти починають відповідально ставитися до вибору зображуваних візерунків, осмислено малювати узори. І котики з собачками вже відходять на другий план. Їх не малювали на писанках наші прабатьки, не малюємо і ми. Якщо ж треба просто задекорувати яйце, то можна зображувати що завгодно. Але не на писанці. Адже це старовинний оберіг, який створюється за особливими правилами», — розказує мисткиня.
Але що ж робити, коли одного разу розмальоване узорами яйце розіб’ється? «За повір’ями, коли писанка розбивається, вона ніби забирає на себе усе зло, що мало би статися з людиною. Тому сумувати не треба. Розбиту писанку просто закопують у землю. Наші предки вірили, що писанка починає працювати з людиною через землю, а її добрий вплив від цього не зменшується. Вона діє вже в іншому вимірі», — розповідає Наталія Лавринець.
Наприкінці нашої розмови майстриня згадала легенду, що дійшла до нас із давніх часів: «Колись на землі жив змій. Одного разу він побачив дівчину, яка писала писанки. Вона була такою радісною і щасливою, що змій розізлився. Він забрав усі писанки у своє кубло. А там почав їх несамовито бити і трощити. І коли змій їх нищив, писанки перетворювалися на кайдани і заковували зло. І чим більше змій виривався, тим сильніше його тримали ці кайдани. Легенда каже, що поки на землі пишуть писанки, допоки і буде зло закутим у своїй печері. А якщо люди перестануть їх писати, то змій звільниться і знищить цей світ».
Писанка – це не тільки на Великдень. Це – потужний оберіг, символи в якому вивірені століттями. Знаки діють, навіть коли їх написати на папері. Але, щоб не нашкодити, треба добре розуміти, що кожен символ означає і для чого пишеться.
Наталія Лавринець — член Спілки народних майстрів України, викладає у Центрі дитячої та юнацької творчості Самарського району. Мисткиня навчає писанкарству дорослих і дітей, бере участь у різноманітних фестивалях. Її роботи експонуються на виставках, а також знаходяться у закордонних колекціях. Окрім писанкарства, майстриня займається створенням ляльок-мотанок і обрядового печива.
Матеріал підготувала
Владлена Скаченко