Понеділок, 13 листопада 2017 17:49

Фото до матеріалу

"Ми сміємося і будемо сміятися": доля гумориста Остапа Вишні

"Вищого "гонорару", як веселий блиск в очах народу, для мене немає", – писав гуморист у своєму щоденнику.

Остап Вишня – справжній народний письменник. Для нього було справою честі працювати для народу й в ім'я народу. Тому й ми досі пам'ятаємо його. Остап Вишня вічно буде жити в своїх безсмертних творах.

"Перша моя наука – це гуси"

Павло Губенко (справжнє ім'я письменника) народився на батьківщині славетних Гоголя та Котляревського – Полтавщині. Гуморист не раз казав, що його "батьки мали дуже багато дітей і дуже мало грошей, та будь-що намагалися повиводити своїх дітей в люди". Початкову освіту майбутній письменник здобув у сільській, потім у Зінківській школі. Далі було чотирирічне "казьонне" навчання у київській військово-фельдшевській школі.

Подальшу освіту Остап Вишня продовжував самотужки, поєднуючи її з роботою військового фельдшера в лікарні. "Пішло нецікаве життя. Служив і все вчився, все вчився – хай воно йому сказиться!" – згадував ці роки письменник.

Потім юнак вступив до Київського університету, але, повністю віддавшись літературній творчості, не закінчив його.

Коли письменника запитували: "Що на Вас вплинуло, чому Ви почали писати?", Остап Вишня напівжартома, напівсерйозно відповідав:


– Головну роль у формуванні майбутнього письменника взагалі відіграє природа – всіляка там картопля, коноплі, бур'яни… На мене також вплинула особлива "система освіти" на селі. Там завжди багато роботи, і до неї привчають змалечку. Перша моя наука – це гуси. Випасанням гусей займалися наймолодші. Після цього йде вищий курс – свині. Цю справу доручали громадянинові від шести років. Потім йшли такі "курси": телята, вівці, корови, коні. Саме тоді, сидячи в болоті й випасаючи худобу, я зрозумів, що мені треба писати.
 

Перша публікація у Кам'янець-Подільській газеті "Народна воля" була підписана псевдонімом Павло Грунський (від містечка Грунь, поблизу якого народився письменник).

1921 року в газеті "Селянська правда" була надрукована гумореска "Чудака, їй-богу!". Під нею вперше стоїть підпис: Вишня Остап. А після цього, як згадував письменник, "пішло та й пішло".

Остап Вишня став дуже популярним. Він одержував сотні, тисячі листів, і від захоплених читачів, і від авторів-початківців з проханнями допомогти, порадити.

Письменник брав участь у літературних вечорах, де зачитував свої власні твори. Коли його питали: " Як ви пишете?", отримували жартівливу відповідь:

– А так: беру папір, олівця, сідаю собі та й пишу.

"Все життя з Гоголем"

Мати й батько Остапа Вишні були доволі освіченими людьми, на відміну від багатьох тогочасних селян. Напевно, від них письменник і успадкував любов до книги.

"Не любив я тільки "Руського паломника", що його років з двадцять читала мати, – згадував пізніше Остап Вишня. – Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене аж душа у п'ятах".

 



Чи не найперша книга, яку прочитав письменник – "Сорочинський ярмарок" Гоголя. Згодом були прочитані й перечитані інші твори Миколи Васильовича: "Майська ніч", "Вечір напередодні Івана Купала", "Страшна помста", "Вечори на хуторі поблизу Диканьки".

Вже в зрілі роки Остап Вишня займався перекладом драматичних творів Миколи Гоголя українською мовою. Письменник переклав "Ревізора", "Одруження" та інші твори.

"Робота моя не досконала, – писав гуморист у щоденнику. – Щоб наблизити твори Гоголя до оригіналу, слід працювати, може, ціле життя".
 

 prolviv.com

"Так от з дитинства до старості з Гоголем, – казав Остап Вишня. – Чи мав вплив Гоголь на мою творчість? Ну, а ви як гадаєте?"

Гуморист, як і Микола Васильович, вважав, що "кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися".

Остап Вишня також захоплювався такими письменниками, як Т.ШевченкоЛеся УкраїнкаІ.Франко, О.Пушкін, І.Котляревський, О.Прокоф'єв, О.Твардовський. З Рильським, Хвильовим, Кулішем і Досвітнім був знайомий особисто і міцно дружив.

"Перш за все – чесність"

"Для літератури, по-моєму, треба перш за все – чесність, – писав у щоденнику Остап Вишня. – Потім уже талант, здібність та інше. Тоді й буде література!"

Напевно, такий його погляд не поділяла тодішня влада. В грудні 1933 року письменника спіткало важке лихо. Остапа Вишню звинуватили в контрреволюційній діяльності й тероризмі. Його було оголошено "ворогом народу" і на десять років вислано в сталінські табори.

Остап Вишня зміг повернутись до літературноі праці лише 1943 року. Він пише знамениту усмішку "Зенітка", яка започаткувала новий етап у житті та творчості гумориста.
 

Письменник – вірний друг. Коли був заарештований його близький друг Максим Рильський, Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся до Києва на допомогу родині поета. Також знайомі Остапа оповідали, що навіть у важких ситуаціях він знаходив якесь добре тепле слово для зневірених. Сидячи у тюрмах і таборах, гуморист буквально рятував товаришів своїм гумором.

Але був ще інший Остап Вишня – жорстокий і невблаганний, нещадний і нестримний у своєму гніві. Такий він був для своїх ворогів. Кажуть, що в робочому кабінеті письменника, над його письмовим столом висів аркуш паперу, а на ньому чіткі рядки: "Мої "друзі", будь вони тричі прокляті!…" Далі йшов список тих "друзів". Це були бюрократи, підлабузники, спекулянти й інші "добрі люди". А нижче, наче клятва: "Про це я повинен думати і писати…"

Джерело: ХайВей

Рекомендуємо до перегляду: Країна сильних людей

Розкажи про це друзям

...