Четвер, 10 грудня 2015 21:54

Фото до матеріалу

ЛЕСЬ ПОДЕРВ’ЯНСЬКИЙ: «УКРАЇНА ЗАКОХАНА У СВОЮ ПРОВІНЦІЙНІСТЬ, МИ ПОВИННІ ЦЕ ЗЛАМАТИ»

ЛЕСЬ ПОДЕРВ’ЯНСЬКИЙ: «УКРАЇНА ЗАКОХАНА У СВОЮ ПРОВІНЦІЙНІСТЬ, МИ ПОВИННІ ЦЕ ЗЛАМАТИ»

12 грудня у столичному Caribbean Club відбудеться третій вихід постановки «Звірі» до глядачів. Перший, прем’єрний, відбувся навесні, другий – восени. Дійство, яке Лесь Подерв’янський назвав смс-оперою, це суміш класичних музичних алюзій і авангарду, дитячих снів і політичного стьобу. Ми поговорили з відомим драматургом та художником про те, якими шляхами він прийшов до цього формату та якою бачить історію України. 

Це правда,  що була смс-переписка з дівчиною, яка потім перетворилась на смс-оперу?

Саме так. 

Це була така довга нічна переписка, що на ранок мали вже півопери?

Це не була переписка. Це було в один бік. Дєвушка попросила, щоб я розповів їй казку на ніч. Ну я сказав, що не буду розповідати казку, а буду писать тобі есемески, і почав писати про кота, про все. А потім так захопився, що забув про дівчину. І все це було в телефоні у вигляді есемесок. Потім воно валялося, і приїхав Крот (Андрій Критенко, режисер опери. – Ред.). Ми валялися під кондиціонером, бо було страшенно жарко, бухали щось прохолодне. Я почав це читать – він заржав і сказав, що це опера, пиши лібрето.  Я написав лібрето і позвонив композитору Славі Назарову, і кажу йому: «Підніми дупу з дивана і давай пиши музон». От воно все виникло отак.

В одній з петицій до президента вимагають в Раді встановити портрет Леся Подерв’янського у фас та профіль. Як ви думаєте, це якось вплине на роботу Ради?

Та не треба мене там. Що це таке? Я вважаю, що це не треба робити.

Мат походить з Подніпров’я. Це виникло тут іще в античні часи, коли в Україні панував матріархат. Фраза «йоб твою мать» не несе абсолютно ніякого негативу. Це означає: «хлопчику, іди сюди, я міг би бути твоїм батьком». Цього ніколи не було в Росії. 

Зрозуміло. Щодо інших петицій. Наприклад: включити в шкільну програму з української літератури ваші твори. Чи відбудеться це колись?

Я категорично проти. Поясню, чому: коли я вчився в школі, я ненавидів всі уроки літератури, незважаючи на те, що там були досить гідні твори. Але їх там так викладали, що мені було противно все це читати. І я все це прочитав уже після школи, а людина може так і не прочитати. Тому якщо хочеш викликати до себе ненависть, то хай тебе викладають у школі. 

То, може, у вишах тоді?

Не знаю.

  • Я навчалась в Інституті журналістики, там треба було глибу літератури прочитати. Сама б я точно пропустила щось важливе.

Я думаю, що навпаки, коли когось примушують щось зробити, то там виникає спротив. Тому я категорично проти. Читають те, що заборонено.

  • Якщо або коли ми переможемо і запануємо у своїй сторонці, яку роль ми будемо відігравати у своєму оточенні: хто ми будемо для Росії та для Європи, на вашу думку?

Мені абсолютно насрати, ким ми будемо для Росії, а щодо всіх інших, то тут є одна проблема: справа в тому, що Україна закохана в свою провінційність, і ми, люди, які займаються мистецтвом, повинні цю ситуацію зламати, тому що неможливо бути сільською провінційною нацією і конкурувати з європейською культурою. Це абсолютно неможливо. Я не проти фольку. Фольк має бути, але він повинен займати своє місце. Крім фолька, має бути інше мистецтво – сучасне. Власне, «сучасне» – це трохи не те слово. Я не дуже розумію, що це означає. Для мене просто важливо, щоб людина почувала себе вільно.

  • А хто тоді з сучасних письменників, художників чи музикантів адекватно оцінює реальність і займається цим мистецтвом, яке потрібно розвивати і популяризувати?

Щодо письменників – не знаю. Я давно вже нічого не читаю. Щодо художників – я належу до цього цеху і можу сказати, що з художниками у нас все окей. У нас художники абсолютно на європейському рівні, і деякі кращі, ніж в Європі. В нас дуже гарна школа і дуже гарне мислення.

 

  • А кого б ви назвали?

Нікого. Так, щодо театру – все погано. Кіно немає. Документалістика зараз якась у цьому плані. Що ще...

 

Кожен, хто читав історію, знає, що історія України – це безкінечна черга повстань проти влади, проти будь-якої – своєї, чужої. Це народ, який більше за все цінить волю.

 

  • Документалістика та, яку заявляють на фестивалі, чи все-таки якась телевізійна?

Та просто на таке кіно повинні бути гроші, яких немає і ще довго не буде. А для того, щоб вони з’явилися, треба повністю поміняти культурну політику, тому що держава не має знімати кіно за свої кошти. Треба створити такі умови, щоб приватний бізнес вкладав гроші, як це робиться в Америці, – і все буде окей. Тут є одна тенденція. Там, де гроші не потрібні, наприклад, у живописі: художник купив собі фарби, і там все окей. А там, де потрібні гроші, – це кіно і театри, там срака. Тобто треба міняти правила гри абсолютно.

 

  • Коли україномовний українець вживає російськомовну лайку, це він присвоює її собі і нашій мові чи впускає імперські слова?

Якраз навпаки: якщо мається на увазі мат, то він походить звідси, з наших теренів – з Подніпров’я. Це наше. Це виникло тут іще в античні часи, коли в Україні панував матріархат. Шо таке матріархат? Це коли одна жінка має багато чоловіків, і вона є голова роду. Тому фраза «йоб твою мать» не несе абсолютно ніякого негативу. Це означає: «хлопчику, іди сюди, я міг би бути твоїм батьком». Цього ніколи не було в Росії. Це звідси іде. І колі матріархат міняється на патріархат, ця фраза вже набуває негативного забарвлення. Ви повинні це добре зрозуміти і не віддавати росіянам. А росіяни кажуть: «То не ми. То татари». Тільки хто навчив татар? Може, китайці, да? Насправді це наше.

Російськомовна лайка – це неправильно. Це наша лайка, яка просто спампельована кацапами.

  • Коли я зараз читаю деякі російські ресурси, то помітно, що ми перестали для них бути невинними, смішними, наївними салоїдами. У ваших ранніх творах кацап смішний. Він таким і лишився для вас?

В мене немає ненависті до них. У мене до них, російською, «легкое чувство брезгливости», не більше.

 

  • Ви бували в зоні АТО. Як гадаєте, якщо Донбас знову стане українським, як ми будемо з ним жити?

Я насправді не маю відповіді. Щоб щось казати, треба дуже добре знати цих людей. Я їх не знаю. Один варіант – відрізати їх від себе зовсім, другий – асимілювати. У мене відповіді немає. Я точно знаю, що багато людей там ненавидять і бояться приходу української влади, особливо зараз. Що буде з ними робити влада, я не знаю. На щастя, я не причетний до цього всього. Це велика проблема.

  • Які зараз у вас викликає емоції український народ? Розчарування, захоплення? Просто рівно йдемо? Мені здається, що щось змінюється на краще. Або я просто стала звертати на це увагу, або реально люди стають кращими.

Ми багато років жили в повному засильному болоті і навіть не розуміли, які величезні сили у нас є. На відміну від кацапів, які ніколи не були суб’єктом історії, бо об них влада постійно витирала ноги, і вони ніяк на це не реагували. Влада буде продовжувати це робить. Кожен, хто читав історію, знає, що історія України – це безкінечна черга повстань проти влади, проти будь-якої – своєї, чужої. Це народ, який більше за все цінить волю, починаючи від козаків і закінчуючи Махном. Це зовсім різні народи зовсім різної ментальності. Тому врешті-решт прийшов час, і ми це побачили наочно. 

  • До друзів приїхав знайомий росіянин, який вже десять років живе у Франції в селі. І я от думаю, чи запрошувати його на оперу, чи ні. Чи він зрозуміє, що відбуватиметься на сцені?

Не знаю. Я ніколи не писав, думаючи про когось. Я пишу так, щоб мені було по кайфу і моїм друзям. 

Погано я писати не вмію, а добре писати – це дуже повільно. Натхнення – це для дилетантів. А ти собі скажеш: «Ти, підарас, вставай і роби». 
  • Ви пишете зараз багато нового?

Я, як завжди, роблю свої картини, намагаюсь писати романи, але не пишу, а намагаюсь писати. 

  • Чому?

Тому шо погано я писати не вмію, а добре писати – це дуже повільно. Натхнення – це для дилетантів. А ти собі скажеш: «Ти, підарас, вставай і роби».

  • Ви слухаєте українську музику?

Ні, не слухаю. 

  • І на концерти не ходите? У вас же певно є друзі, які запрошують.

Буває, але рідко. 

  • Взагалі не цікавитеся музикою?

Я не можу слухати музику тільки тому, що вона українська. Це мене не вставляє. Що таке сучасна музика, можна легко зрозуміти. Я два роки тому був у Нью-Йорку на фестивалі Cross Road, де Ерік Клептон, старий Кіт Річардс і рівень. 

  • Але це класика, не нові артисти.

Немає різниці. Я не роблю різниці – молодий чи старий. Я знав старих людей в 25 і молодих в 80. Якість, драйв – от і все.

За матеріалами культр просвіту  

Розкажи про це друзям

...

Loading...