Понеділок, 09 жовтня 2017 17:06

Фото до матеріалу

"Скоро!" Дмитро Ярош зробив заяву щодо повернення Донецька та Луганська

Командувач Української добровольчої армії, колишній лідер "Правого сектору", народний депутат України ДМИТРО ЯРОШ у третій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів, як ставиться до критики на свою адресу, як швидко Україна поверне Донбас та коли українці святкуватимуть перемогу у війні.

- Напевно, для вас не секрет, що вас часто критикують. Як ставитеся до того, що вас звинувачують у недостатньому радикалізмі, нерішучості, часом – навіть зраді ідеалам революції (що би в це поняття не вкладалося)?

- Ой, знаєте – собаки гавкають, а караван іде. Скільки усілякого сміття висипається… Я не на все дивлюся, навіть свої інтерв’ю не передивляюся після того, як вони виходять. Мені це не цікаво. Це все – засіб.

Усіх не ощасливиш, всім не вгодиш. Я казав хлопцям, коли ще тільки війна починалась: от побачите, за деякий час виявиться, що нас не було на Майдані, ми нічого не робили. Потім почнуть казати: "Та вони і на війні, невідомо, чи були", "Та де там той Ярош був? Де "Чорний"? Де "Червень", "Тихий", "Шум"?.. Нікого не було, то все казки" і так далі.

Ми і до такого готові. У нас в гімні українських націоналістів є слова: "Не треба нам ні слави, ні заплати – заплатою нам розкіш боротьби. Солодше нам у бою умирати, ніж жити в путах, мов німі раби". Тому ми робимо те, що зобов’язані робити.

Ми – чоловіки, ми – громадяни, ми захищаємо нашу державу. Звичайно, не ідеально. Дуже хотілося би провести парад перемоги в Донецьку. Зайти, зачистку провести, пройтися містом, потім в ресторані посидіти, на березі річки… Хочеться. І я для того все роблю, що можна робити.

- Це ж буде рано чи пізно?

- Та буде, звичайно! Нам би дожити. Донецьк і Луганськ ми повернемо. І уже доволі скоро. Уже не на десятиліття план, так би мовити, а на якийсь набагато менший термін.

Нам же, як і всім, теж хочеться, аби війна завершилася. Коли вона закінчиться – тоді можна і з політикою зав’язати. Онуків виховувати, книжки писати. Можливо, так і станеться скоро. Пам’ятаєте? "Этот День победы мы приближали, как могли"…

- Але ж через гібридність нинішньої війни у нас навряд чи буде отой конкретний день, який можна буде вважати днем, коли закінчилась війна.

- Щодо сходу, я думаю, такий день буде… Втім, якась дата буде встановлена у будь-якому разі. Це як у нас із днем народження "Української добровольчої армії" сталося. Ми вважаємо, що це трапилось 20 квітня, бо наш перший бій відбувся саме цього дня. Ми ж певні етапи пройшли. Спочатку були групи "Правого сектора", силовий блок. Потім я сформував ДУК. Далі сформували вже УДА, на базі переважної більшості тих підрозділів, які були у "Добровольчому українському корпусі"… Відповідно, ми ведемо свій родовід з 20 квітня 2014 року. Можливо, на 20 квітня 2018 року і День перемоги зробити? Щоб поєднати дві дати – аби не святкувати багато (сміється)

- Хороша ідея! А якщо серйозно, ваш прогноз про те, що закінчення війни – справа не десятиліть, а значно коротшого відрізку часу, базується виключно на інтуїтивних відчуттях? Чи не тільки?

 

- Не тільки. Я ж отримую певну інформацію і з-за лінії, і з лінії фронту. Зрозуміло, що у мене є якісь певні розрахунки стосовно повернення української влади на українську землю.

При тому, коли я говорю про українську владу, я маю на увазі насамперед владу українського народу на тій території. І не ототожнюю українську владу з діючою владою. Бо ця влада часто не по-українськи, на жаль, діє.

Хоча я згадував вже ораторські здібності президента. А мене ще Василь Іванишин покійний вчив, що дуже важливо, що саме говорять ті, хто нагорі знаходиться. Зокрема, президенти. Якщо вони дають якісь національні меседжі – то вся чиновницька вертикаль починає цьому підігравати. Так вже влаштована державна система. Чиновники навіть можуть в серці геть не поділяти всього того – але все одно тоді вони працюють на народ і державу. Бо є вказівка, і вона, так чи інакше, виконується.

Тому це все дуже добре. Я розумію, що молодь того вже не розуміє, але для мене як для людини, яка підняла синьо-жовтий прапор у квітні 1989 року у себе в Кам'янському, дуже важливо, що зараз, особливо після революції, відбуваються декомунізація, українізація, перейменування топонімів і так далі. Для мене це дуже важливо. Я заради того жив – і я бачу результат, так би мовити. То молодь уже на тому виростала, бо вони вже в незалежній державі народилися. А я пам’ятаю, як не міг пояснити дітям, чому в моєму місті стоять пам’ятники Леніну, Дзержинському. Моїй доньці Насті зараз 23, а свого часу вона, маленькою ще, запитувала: "Тату, а що то воно стоїть?" А я кажу: "Він дітей жер". Бо що ти малечі поясниш? І дитина питає: "О, так а нащо ж він тут?" А тепер нема. Ні Леніна, ні Дзержинського. Це теж результат.

На жаль, наша влада не завжди розуміє значення символів. Не тільки центральна влада. Я й з мерами чи губернаторами спілкуюсь часом і чую, що у них більш прагматичні міркування. Прагматичний підхід, як вони це називають.

Але насправді символи і символізм відіграють ключову роль. Люди навіть воюють за символи. Вони не воюють за гроші. Вони подвиги не за гроші чинять. Бо що таке життя і що таке гроші, коли на межі стоїш?..

Усі воюють за символи: за прапор, за гімн, за майбутнє дітей – бо це теж символ для переважної більшості людей. Тому коли мені кажуть, що можна було гроші кинути не на перейменування Дніпра, приміром, а на дороги, я з тим незгоден. Навіть мій хороший друг Борис Філатов не розуміє до кінця всю силу символів.

 

Зараз, дивлюся, Андрій Денисенко почав хорошу кампанію за перейменування області з Дніпропетровської на Січеславську. Бо то ж конституційна норма, там складний процес.

Рекомендуємо до перегляду: Для цієї влади прийшов рубікон - Дмитро Ярош

Розкажи про це друзям

...