Яркое и веселое действо устроили в канун Рождества днепровские колядники. В костюмах и с песнями ребята прошли по центральным улицам Днепра, радуя и удивляя горожан.
Для передачи настроения и атмосферы, сохранен язык комментариев и праздничных текстов.
Традиція відзначати Коляду сягає глибини століть – часів, коли на нашій землі ще не знали про християнство. Згодом колядування стали пов’язувати із Різдвом, змінилися тексти пісень, а сам обряд та його головні атрибути набули нових смислів. Проте незмінним лишилося одне – позитивний посил, з яким приходять колядники у людські домівки.
Тож які вони, колядники сучасних мегаполісів? Зазирнути за лаштунки процесу та сенсів дозволили кореспонденту MistoNews молоді дніпровські креативники – актори майстерні українського театру «Ґерць» та активісти вільної художньої майстерні «Ксі Простір» .
«Ми не хотіли робити наші костюми суто традиційними, адже думаємо, що час, у який ми живемо, накладає свій відбиток на те, як ми сприймаємо і що робимо. Напередодні ми зупинилися на тому, що створювати образ буде не цілий костюм, а окремі його елементи, які найкраще передають характер і настрій свята, – розповідає Надія Коваль, ідейний натхненник та фундатор «Ксі Простору». І дійсно, колоритні жупани, хустки та шапки поєдналися з джинсами і куртками, а різдвяна восьмикутна зірка загадково поблимує яскравими світлодіодними лампочками. «Чи вистачить заряду батарейок?» – питається хтось із учасників перед виходом. «Та «дюрасели» ж, як і минулого разу! Має стати», – відповідають йому.
«Сьогоднішня хода-колядування – це не одноразова акція, а частина одного великого проекту «Коляда їде!», – розповідає режисер театру «Ґерць» Данило Слюсар. – Ми розпочали його реалізацію із Дня святого Миколая. Тоді наш театр влаштував в Дніпрі благодійні читання дитячих казок. Були ще читання творів Миколи Гоголя в книгарні на католицьке Різдво , «Джаз-Коляда» в майстерні шоколаду, коли звучали традиційні колядки в сучасній акустичній обробці, та інші заходи. Попереду в нас щедрівки, водіння Маланки на свято Василя, засівання…»
«Сьогодні центральний образ нашого дійства – це образ Коляди. І не так важливо, яку роль виконуватимуть актори у святковому обряді. Головним є те, чи з нами цей позитивний образ – символ перемоги добра над силами зла. Чи зможемо ми нашими віншуваннями побажати людям хороших і довгих літ життя», – вважають актори театру «Ґерць» Катаріна Срібницька та Володимир Клименко.
У святковій ході брали участь такі дійові особи, як береза/звіздар, коза, дідько, міхоноша, дід та дівчата-колядниці. Автором маски кози та каркасної червоної різдвяної зорі, – які, до речі, виглядали досить концептуально, – була художниця та співзасновниця “Ксі Простору” Іва. Вона виконала й роль Діда – особливого персонажа, який символізує зв’язок із предками та пам’ять поколінь.
Дівчина розповідає, що виготовляла реквізит із всього, що знайшлося під рукою. Наприклад, щоб зробити кучеряву бороду, довелося розпустити на нитки одну в’язану річ.
Роль дідька або ж чорта виконав художник Костянтин Подобєд. Йому вдалося із пенопласту зробити реалістичні кручені роги, одягнувши які, він часом нагадував не чорта, а справжнього фавна. «А жупана я випадково відшукав у шафці на зйомній квартирі», – усміхається Костя.
Дідько трубить у великий дерев’яний ріг, що нагадує трембіту, дзеленчать тамбурини і дзвоники, лунають пісні – вже здалеку видно і чутно – Коляда йде!
«Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла!»
Весела процесія пройшлася центральними вулицями і площами міста, завітала у різні людні локації. Наприклад, побували у шоколадній та карамельній майстернях, у книгарні та навіть зазирнули до знайомих з голярні.
«Добрий вечір тобі, пане господарю!
Радуйся!
Ой радуйся, земле,
Син Божий народився!”
“Застеляйте столи та все килимами,
Кладіть паляниці з ярої пшениці…»
Перехожі на вулицях усміхались, радо фотографували і фільмували колядників, просили зробити селфі, а іноземні гості цікавилися, що за дійство їм довелось побачити. Був і курйозний випадок. «В одному місці нас прийняли за кришнаїтів, навіть попри те, що ми вигукували «Христос ся родився! Славімо ж його!», – весело згадують актори.
Завершили свою ходу колядники у знаковому місці – біля пам’ятника Тарасу Шевченку. «Подивись, Тарасе, які часи прийшли», – говорить один з акторів, злегка ковзаючи на слизькій засніженій алеї. Чи багато наколядували? «Та всього потроху – і солодощів, і грошей, і фруктів. Ба – навіть сертифікатів на стрижку в барбер-шопі нам надарували», – весело говорить Володя, зазираючи в мішок та посміхаючись у вуса. Ось така вона, дніпровська Коляда. З піснями і танцями, веселими і здивованими поглядами містян, а головне – з побажанням добра і світла на цілий майбутній рік.
